Студентська наукова робота

          

XXXVІ наукова студентська конференція за підсумками науково-дослідних робіт студентів за 2012 рік

16 квітня 2013 року відбулась XXXVІ наукова студентська конференція за підсумками науково-дослідних робіт студентів за 2012 рік.

В роботі конференції працювала секція «ПРОБЛЕМИ ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ МЕНЕДЖМЕНТУ ОРГАНІЗАЦІЙ» на якій студентами під керівництвом викладачів кафедри менеджменту організацій та зовнішньоекономічної діяльності було представлено низку досліджень за такими темами:

1.  Актуальні проблеми сучасної кадрової політики організації
Зуб  Юлія Василівна, МОА-52м
(керівник – Шимановська-Діанич Л.М., д.е.н., професор)

2.  Формування механізму адаптації персоналу підприємства
Палкіна Марина Олегівна, МОА- 52м
(керівник – Стаблянко-Авраменко М.С., асистент)

3.  Формування технічного забезпечення управління підприєм­ством
Марченко Владислав Олександрович
(керівник –  Філіна С.В., асистент)

4.  Слабка стать – у сильному суспільстві (Жінка - керівник) 
Чикирис Альона Ігорівна – МО (МТБ)-42
(керівник – Лисенко М.О.)

5.  Досвід застосування сучасних методів управління персоналом на прикладі вітчизняних та зарубіжних підприємств
Калашник Аліна Вікторівна, МОА-51м
(керівник – Остряніна С. В., к.е.н., доцент)

6.  Проблеми стратегічного управління персоналом підприємства
Котьман Татьяна Вікторівна, МОА-51м
(керівник – Московченко М.О., асистент)

7.  Кластеризація в туризмі: реалії та перспективи.
Скуб Наталія, МО (МТБ) - 42
(керівник – Барибіна Я. О., к.е.н., доцент)

8.  Соціальна відповідальність туристичного бізнесу
Палій Ольга, БА-51
(керівник –Барибіна Я.О., к.е.н., доцент)

За результатами засідання секції визначились переможці:

1 місце

Кластеризація в туризмі: реалії та перспективи.
Скуб Наталія,МО (МТБ)-42
(керівник – Барибіна Я. О., к.е.н., доцент)

2 місце

Актуальні проблеми сучасної кадрової політики організації
Зуб  Юлія Василівна, МОА-52м
(керівник – Шимановська-Діанич Л. М., д.е.н., професор)

3 місце

Слабка стать – у сильному суспільстві (Жінка - керівник) 
Чикирис Альона Ігорівна – МО (МТБ)-42
(керівник – Лисенко М. О.)

Колектив кафедри менеджменту організацій та зовнішньоекономічної діяльності бажає студентам нових наукових здобутків творчого неспокою!!!!!!

          

Святкування Дня туризму або як менеджери туристичного бізнесу гончарами ставали

На передодні святкування Дня туризму студенти програми професійного спрямування “Менеджмент туристичного бізнесу” члени професійного туристичного наукового клубу “Альбатрос” разом з провідним викладачем з туризму доцентом кафедри менеджменту організацій та ЗЕД Яніною Барибіною та асистентом Мариною Московченко відвідали давнє козацьке містечко понад річкою Ворсклою - Опішню.

Студенти були вражені красою мальовничих пагорбів,оскільки Опішня - «Найвище» поселення Полтавщини (208 м над рівнем моря). За писемними джерелами уперше згадується в ХІІ столітті. Упродовж трьох останніх тисячоліть на території поселення інтенсивно розвивалося гончарство.

Досвідчені екскурсоводи дарували свою майстерність майбутнім фахівцям туристичного бізнесу, тим хто сьогодні і завтра буде відроджувати національний туризм

Цікавими виявилися факти. Наприкінці ХІХ-на початку ХХ століття в містечку працювали близько 1000 гончарів, продукція яких експортувалася майже на всі континенти світу. Один із наймогутніших і найславетніших центрів культурної самобутності Українців, загальновизнана гончарська столиця України. На буревійних шляхах історії містечко не раз дощенту спалювали чужинці, але воно, немовби Фенікс із попелу, знову й знову воскресало, щоразу постаючи ще потужнішим

Народна приказка стверджує: «Не святі горшки ліплять». Це дійсно так. Ліплять вироби, надаючи їм прийнятну для використання форму, випалюють, а також оздоблюють звичайні люди. Однак не кожен може зробити вазу, куманець, макітру. Саме вмінням працювати з глиною, відчувати її вирізняється майстер з-поміж інших людей. Завдяки цій майстерності і Богом даного таланту, з’явилися прекрасні глиняні шедеври, що є частиною етнографічного скарбу України. Студенти теж мали можливість долучитися до цього чудодійства – перші спроби виявилися доволі кумедними.

Та обставина, що Опішне й сьогодні лишається одним із найбільших осередків ГОНЧАРСТВА в Україні, виявляє його месіянську роль для Українського Суспільства. Саме тому усвідомлення сакрального покликання Опішного і дбайливе плекання головного дійства в цьому священному куточку України — ГОНЧАРСТВА — поступово стають наріжним каменем культурної Політики Української Держави.

Після захоплюючої екскурсії музеєм-заповідником студенти другого, третього та четвертого курсу мали подарунок до Дня туризму від кафедри менеджменту організацій та зовнішньоекономічної діяльності - солодке частування та посвяту в члени клубу “Альбатрос”. Аби стати членом клубу довелось пройти багато випробовувань і словом і ділом і глиною. Випробовування пройшли всі без винятку і тому ми раді вітати нових альбатросців в дружній туристичній родині.

Та обставина, що Опішне й сьогодні лишається одним із найбільших осередків ГОНЧАРСТВА в Україні, виявляє його месіянську роль для Українського Суспільства. Саме тому усвідомлення сакрального покликання Опішного і дбайливе плекання головного дійства в цьому священному куточку України — ГОНЧАРСТВА — поступово стають наріжним каменем культурної Політики Української Держави.

          

Про участь у ІІ етапі Всеукраїнської студентської олімпіади зі спеціальності «Менеджмент організацій»

У відповідності до наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту  України від 18.11.2011 р. № 1324 на базі Київського національного університету імені Тараса Шевченка  10-13 квітня відбувся ІІ етап Всеукраїнської студентської олімпіади зі спеціальності «Менеджмент організацій». Від ВНЗ Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі» в олімпіаді приймали участь студентка ІV курсу спеціальності «Менеджмент організацій» (група МО-43) Зуб Юлія Василівна та студентка V курсу спеціальності «Менеджмент організацій і адміністрування» (група МО-52м) Буслаєва Альона Сергіївна. За результатами тестування та вирішення комплексних ситуаційних завдань, організаційний комітет олімпіади нагородив студентку Зуб Юлію Василівну дипломом за ІІІ місце (науковий керівник по підготовці Зуб Ю.В. до участі в олімпіаді – Маркіна І.А., д.е.н., професор, зав. кафедрою МО та ЗЕД).

Кафедра щиро вітає переможницю олімпіади та її наукового керівника.

          

До вшанування пам’яті жертв Голодомору 32-33 р.р.

Сталося це літа Божого 1932-го
Сталося це літа Божого,
Яке запам'ятається кожному
Навічно, важко, гірко.
Сталося це літа Божого 1933-го.
Пекельні цифри і слова
У серце б'ють неначе молот.
Немов прокляття ожива
Рік тридцять другий...
Голод... Голод...
У люті сталінській страшній
Тінь смерті шастала по стінах.
Сім мільйонів (Боже мій!)
Недолічилась Україна

Кафедра менеджменту організацій та зовнішньоекономічної діяльності значну увагу приділяє патріотичному вихованню молоді, освоєнню студентами історико-культурної спадщини народу, не минаючи при ц ому і складних сторінок українського народу.

Напередодні  77 річниці вшанування пам’яті жертв Голодомору 32-33 років кафедрою було проведено тематичні зустрічі зі студентами. Так, 24 листопада 2011 група МТБ- 44 разом із куратором доцентом кафедри менеджменту організацій та зовнішньоекономічної діяльності Барибіною Я.О. віддали данину і згадали всіх невинно закатованих, всіх, хто не дожив.

Пам’ять – це нескінченна книга, у якій записано все: і життя людини, і життя країни. Ніби за безжальним розрахунком було підрізане коріння українського народу, розчавлено й отруєно віками усталену мораль. Трагічна пам’ять про Голодомор – це як чорний біль, бездонний колодязь, у який, можливо, і не хотілося б заглядати, але мусимо, аби не повторилося найстрашніше за всю історію України – штучне, насильницьке винищення людей. Саме тому

Ніхто не має права про це забути! Це та основна теза яка червоною стрічкою пройняла розповіді-спогади, зібрані студентами групи Котьман Тетяною, Палій Ольгою, Чечіль Оленою та іншими серед своїх дідусів, бабусь рідних та знайомих. Кожна розповідь була вражаю болючою.

Студенти переглянули уривок з фільму Олеся Янчука «Жити заборонено». Фільм базований на інтерв'ю живих очевидців та дослідників Голодомору.

Вразив студентів і, так званий, «Закон про п’ять колосків». Причиною до написання цього закону послужило те, що в переджнивні дні з’явилися «несуни». Виснажені голодом селяни крадькома збирали колоски й несли зерно додому в кишенях, за пазухою. Коли про це довідалися в Кремлі, то уряд прийняв спеціальний закон про охорону соціалістичної власності, яким за розкрадання колгоспного майна призначалася «вища міра соціальної відповідальності» – розстріл із конфіскацією всього майна. Тому закон в народі одержав назву «закон про 5 колосків», оскільки часто за ним засуджували селян, що займалися ручною збіркою залишків зерна.

За розкрадання вантажів на залізничному і водному транспорті законом теж передбачався розстріл з конфіскацією майна, який, за пом’якшувальних обставин, міг бути замінений на позбавлення волі терміном не менше 10 років. За привласнення колгоспної власності передбачалося позбавлення волі терміном від 5 до 10 років з відбуттям покарання в концентраційному таборі. Засуджені за цим законом не підлягали амністії.

Тож тема голодомору – це урок страшної історичної правди для нинішнього покоління. Це - данина пам’яті «загиблих смертю голодних». Бо такої страшної трагедії, яку пережив український народ у 30-х роках ХХ століття, не зазнав, мабуть, жоден народ в історії людства.

Куратор групи  МТБ-44
Доцент кафедри менеджменту організацій
та зовнішньоекономічної діяльності Яніна Барибіна

          

Гоголівськими шляхами на пошуки, не черевичок для Оксани, а  незабутніх вражень, помандрували, студенти напряму «Менеджмент туристичного бізнесу». В осінню золотаву пору подорож видалась яскравою з усіма барвами та відтінками. Взявши  із собою окрім торби із харчем гарний настрій, студенти вирушили до Диканьки, оспіваної Миколою Гоголем у славнозвісній повісті «Вечори на хуторі поблизу Диканьки».

Враження студентів від побаченого порівняються хіба що тими, що описувала  Марія Башкирцева, після подорожей по Європі,  Росії та Україні, проте залишилась для нею особливою. Так Марія Башкірцева описала побачене: "За красою саду, парку, споруд Диканька може суперничати з віллами Боргезе і Доріа в Римі…"

Сповнені захоплення та вражень від Тріумфальних воріт, побудованих в серпні 1820 року як парадний в'їзд до садиби Кочубеїв та споруджених в пам'ять приїзду до Диканьки імператора Олександра I (автор проекту – академік архітектури Луїджі Руска), група попрямувала до Миколаївської церкви. Дорогою найобізнаніші із не стримуючи емоцій від захоплення розповідали, Тріумфальна арка це єдиний в Україні пам'ятник культури, що увінчує тріумф перемоги у Вітчизняній війні 1812 року з французами. Його було відкрито задовго до того, як аналогічні споруди було зведено в Росії – Нарвські тріумфальні ворота у Санкт-Петербурзі за проектом архітектора В.П. Стасова (1834 р.) та Московські тріумфальні ворота на Кутузовському проспекті у Москві відомого зодчого Й.І. Бове (1827 – 1834 рр.). Всі ці арки є архітектурними пам'ятниками епохи і мають велику історичну цінність.

За цікавими розповідями і не помітили як опинилися перед дзвіницею Миколаївської церкви. Екскурсію з дозволу отця Василія  провела студентка групи МТБ 43 Палій Ольга.

Вона розповіла, що з 1660 року Диканька входила до складу Великобудищанської сотні Полтавського козацького полку. Минув час, і архієпископ Чернігівський передав Диканські землі генеральному судді Запорізького війська Василю Леонтійовичу Кочубею – онукові Андрія Кучук-бея - вихідця з Кримської Орди, що прийняв православну віру і оселився на вільних землях "Дикого поля" на лівому березі Дніпра, і ця акція була підтверджена гетьманським універсалом 1687 року. Потім цими землями володів його син Василь Васильович (бунчуковий товариш (1727), з 1727 по 1748 рр. Полтавський полковник. Помер він 21 серпня 1743 р. в Жуках де і був похований). У 1754 році син Василя Васильовича Кочубея - Павло Васильович отримав благословення Київського митрополита Тимофія (Щербацького) і перебудував дерев'яний храм, розширивши його. Церква на той час стала центром паломництва стражденних і знедолених людей, які безперервним потоком стікалися до свого Небесного покровителя і утішителя.

Нову кам’яну церкву на місці старої дерев’яної було збудовано у 1794 році на кошти його нащадка Віктора Павловича Кочубея (11 листопада 1768 р. - помер 3 червня 1834 року в Москві). Дослужившись в Петербурзі до високих постів придворної ієрархії (1799 г.- граф Російської імперії, з 1801 року присутній по Височайшому велінню у 1 департаменті при Його Величності, Член Державної Ради, міністр Внутрішніх справ (1802), з 1831 року князь) він  отримав на це синодальне благословення.

Студента розповіла ,що  проект храму було виконано в стилі класицизму відомим зодчим тієї епохи Миколою Олександровичем Львовим. До речі, він одержував численні замовлення від високих вельмож того часу Воронцових, Завадовських, Безбородків, Кочубеїв. Це була одна з перших споруд ротондальної форми, що саме набувала поширення в культовій архітектурі того часу.

Храм прикрашений по фасаду колонами, а на вході - портиком доричного ордера з трикутним фронтоном. Невисокий (15 метрів) і не дуже широкий (25 метрів в діаметрі), він, здавалося, тримається у повітрі над околицею лісу. Ніжно-біла, увінчана зеленою півсферою бані, з маленькою позолоченою маківкою з хрестом, церква чудово гармоніювала з оточуючими мальовничими краєвидами.

При будівництві Миколаївської церкви було уперше застосовано систему подвійного купола, цей винахід пізніше запозичив архітектор А.М. Вороніхін при будівництві знаменитого Казанського собору у С.-Петербурзі. У між купольному просторі на третьому поверсі Миколаївської церкви, куди ведуть бічні вузькі гвинтові сходи, розташовані хори. На внутрішній поверхні великого купола виконані розписи на біблійські теми, серед яких на фоні голубого неба намальовані ангели. У барабані купола розміщені невидимі зсередини вікна, крізь які денне світло освітлює центральну залу. Коли церковний хор співав під час служби, то здавалося, що його мелодійні звуки доносилися прямо з небес, а чарівні звуки пісень, що линули високо над головою, підсилювалися ще й чудовою акустикою храму.

Нерозгаданою таємницею побудови храму являються унікальні "повітряні печі", що розміщені між першим та другим поверхами. За їх допомогою колись не тільки обігрівали, а й провітрювали приміщення, зберігаючи постійну температуру і вологість. І робили це не гірше сучасних кондиціонерів.

У 1851-1852 роках під церквою було облаштовано родинну усипальницю. Тут поховані п'ять князів і три княгині з роду Кочубеїв. Першим був похований син будівельника церкви Віктора Павловича Кочубея - князь Василь Вікторович 1812-1850, який прожив всього 38 років. Камергер двору Його Величності (1845), дійсний статський радник. Він служив помічником опікуна Петербурзького учбового округу, а прославився як археолог і нумізмат, колекція монет якого (більше 700 штук) була однією з найбільших і найцінніших в Росії. Поряд похована його дружина княгиня Олена Павлівна (вроджена Бібікова) 1812-1888. Ці два масивні саркофаги зроблені з білого мармуру з тонким різьбленням на кришках. Привезені вони були спеціально з Італії. Тут же під мармуровою плитою в підлозі похована і їх дочка княжна Марія Василівна Дурново (вроджена Кочубей) 1848-1896. Глуху стіну склепу прикрашають дивовижної краси мозаїчні ікони невідомих майстрів.

Також тут поховані власник Диканьки князь Сергій Вікторович 1820-1880; його дружина княгиня Софія Олександрівна (вроджена Бенкендорф) 1825-1875; їх син Леонтій Сергійович 1864-1865, який помер ще в дитинстві; наступний власник Диканьки - спадкоємець князь Василь Сергійович 1862-1911 - поручик Кавалергардського полку, адьютант великого князя Володимира Олександровича (1887-1890) і його єдиний син - князь Сергій Васильович 1884-1909 - корнет Кавалергардського полку (1909).

Кожне поховання має свої відмінні риси, відрізняється конструкцією, кольором саркофагів та їх оздобленням. До пограбування усипальниці у 1919 і 1933 роках особливо виділялась позолота склепу. Розкіш, з якою були зроблені кочубеївські поховання, вражає й донині, адже вони не поступалися царським. Нині від тієї розкоші мало що залишилось. Здираючи золото зі склепів, і шукаючи його у саркофагах, осквернителі не гребували нічим. Мармурові плити було пошкоджено, а прикраси здерті. Віднині ми можемо тільки здогадуватись про розкіш цього поховання.

Але повернемося знову до самого храму.

Ольга розповіла в чому полягає особливість іконостасу. Він є унікальним  з, виконаний українськими майстрами-умільцями з мореного дуба, майстрів спеціально посилали на навчання до Італії. Вражає чудова тонка різьба по дереву, що обрамляє ікони, написані петербурзькими іконописцями.

Також збереглася підлога викладена з мармурових плит сірого, білого та чорного кольорів і кіот над тим місцем, де поховані Василь і Олена Кочубеї, пам'ятник з чорного мармуру і меморіальна дошка на честь князя і княгині. Тут же стоять ікони святого Василя Великого та рівноапостольної цариці Олени. Вівтар з білого мармуру піднято на дві сходинки, а праворуч - з чорного мармуру на три сходинки підіймається те місце, де молилися Кочубеї.

З глибини XVII ст. дійшов до нас і пеньок з дубовим хрестом у вівтарі, на якому було знайдено ікону святого Миколи-чудотворця, що була причиною започаткування ще тоді дерев'яної церкви. Ця чудотворна ікона приваблювала до себе численних віруючих, котрих не полишала надія на зцілення або кращу долю. Побувала тут колись і Марія Іванівна Гоголь-Яновська з Василівки, що знаходиться за тридцять верст від Диканьки. Засмучена горем від появи вже другої мертвонародженої дитини, у свої сімнадцять років вона не раз приходила сюди до образа Святого Миколи-угодника, вимолюючи життя і щасливу долю для майбутньої дитини. На честь цієї церкви та її чудотворної ікони і назвала вона новонародженого сина Миколою. Який згодом став великим письменником і часто відвідував Миколаївську церкву. За легендою, саме в ньому відспівували Панну з його повісті "Вій".

Поряд з храмом розташована оригінальна кам'яна дзвіниця, споруджена за проектом архітектора Луїджі Руска, Будівництво її було розпочате трохи пізніше і завершене лише у 1827 році через фінансові труднощі. Вона представляє собою двоярусну муровану споруду, для якої спеціально було виготовлено два дзвони – вагою 2.5 та 8 пудів. В ясну погоду їх мелодійний переспів можна було почути навіть на околицях Полтави.

Після революції церква зазнала чимало горя і руйнувань, проте вистояла. У 30-х роках навколо неї вирубали ліс, зняли огорожу - мармурові стовпи з масивними чавунними ланцюгами, вивезли кам'яні плити мостової, викладеної для хресних ходів навколо церкви. У період громадянської війни і голоду 1932-1933 років були розграбовані князівські поховання в склепі під храмом. Церкву не раз закривали, але вона діяла. У важкі роки Великої Вітчизняної війни віруючі зібрали солідні кошти в фонд Перемоги, тут служилась спеціальна літургія: “…в помощь нашу и подаждь воинству нашему о Имени Твоем победити”.

У 1963 році церкву закрили і невдовзі тут організували атеїстичний музей. А з 1985 року Миколаївська церква як пам'ятник архітектури стала відділом державного історико-краєзнавчого музею. Під час цієї плутанини зникло багато церковного майна: ікони XVII-XVIII століть, хрести, свічники, старовинні книги та інші цінні реліквії. І лише у 1998 році храм був знов повернений віруючим. 16 липня 1989 року відбулося урочисте його відкриття та нове освячення.

Древній пень, на якому колись відбулося диво явлення святого образу, і нині знаходиться у вівтарній частині храму. А сама чудотворна ікона святителя Миколая, як вважають сучасні історики-краєзнавці, зберігається у фондах Полтавської картинної галереї, але реставрації нібито вже не підлягає.

Від Миколаївської церкви неподалік знаходяться відомі Кочубеївські дуби багатовікову історію про які розповіла Бехов Юлія, студенти затамувавши подих слухали про події далеких років. Кочубеївські дуби. Це все що залишилося від алеї, яка прикрашала колись в'їзд до першої садиби Кочубеїв з боку Полтави і оспівана Олександром Пушкіним в поемі "Полтава". Від неї збереглися лише 4 велетеньські дерева (одне стоїть окремо, поряд з дорогою, неподалік лісницва) віком близько 800 років з діаметром стовбура 1,5-1,8 м і висотою 20-22 м. За легендою, біля одного з велетенських дубів з 14-аршинним обхватом (не зберігся), юна Марія (Мотря) Кочубей зустрічалася з Іваном Мазепою. Цей дуб так і називався в народі: дуб Марії або дуб Мазепи. Існує повір'я: якщо притиснутись до будь-якого з цих могутніх дерев, то можна й собі перейняти його здоров'я, міць та довголіття. До цього повірря долучилися і наші студенти, а потім було фото на згадку

Згадуючи Миколу Гоголя та його «Вечори поблизу Диканьки» дорога повела безперечно на хутір Проні. Доки найдопитливіші екскурсоводи шукали Оксану, Вакулу, Солоху та інших героїв повісті, та хоч найдрібніші докази  тих легенд іперказів, що дійшли до нас, деякі козаки залицялись до дівчат: говорили слова медові та грали на кобзі.

А дівчата їм в той час приготували як годиться по гарбузу.

Посмакувавши стравами від Солохи та залишивши після знайомства з Диканькою найкращі спогади та враження студенти запрягли коней та й попрямували до Полтави.

Керівник туристичної групи доц. кафедри Менеджменту організацій та ЗЕД Барибіна Я.О.

          

З метою активізації науково-дослідної роботи студентів - кафедра менеджменту організацій та зовнішньоекономічної діяльності „Менеджер” Вищого навчального закладу Укоопспілки „Полтавський університет економіки і торгівлі” 7 квітня 2011 року провела засідання секції „Теорія та практика сучасного менеджменту” ХХХІV наукової студентської конференції за підсумками науково-дослідних робіт за 2010 рік під керівництвом к.е.н., доцента Іванченко Катерини Іванівни.

Діапазон тематики наукових досліджень, що розглядали доповідачі є актуальним і різносторонім. Особливо цінним і продуктивним у роботах студентів виглядало вдале поєднання узагальнено-теоретичного та практично-прикладного підходів до менеджменту. Це дозволило студентам визначити і охарактеризувати проблематику сучасного управління та обґрунтовувати низку заходів для знаходження раціональних шляхів удосконалення менеджменту компаній. У роботі секції представлено серію важливих результатів, які є одночасно і теоретичними узагальненнями, і вказівкою до дії практикуючому менеджеру. В цілому отримані результати учасників конференції є актуальними, науково аргументованими та цікавими.

За підсумками проведеної конференції було визначено переможців, а саме:

1 місце - Костіна Н., Захаревич Ю., гр. МЗД-41
Науковий керівник: ст.викладач Яковенко К.Ф. 

2 місце - Нікозять Катерина Дмитрівна, гр. УПЕП-31
Науковий керівник: асистент Лопушинська О.В.   

3 місце - Самусенко Д., Батій А., гр. МЗД-41
Науковий керівник: ст.викладач Яковенко К.Ф.

Активними учасниками визначено наступних студентів:

Тютюннік Марія Петрівна, гр. МО-51
Науковий керівник: доцент, к.т.н. Шимановська-Діанич Л.М.

Самусенко Денис Вікторович,
Дяченко Сергій Іванович, група МЗД-41а
Науковий керівник: доцент, к.е.н. Іванченко К.І

Гладка Юлія Ігорівна, гр.  МЗД-41а
Наукові керівники: доцент, к.е.н. Іванченко К.І.  
ст. викл., к.е.н. Остряніна С.В.,
викл.-стажер, Іванченко М.І.  

Юрко Тетяна Сергіївна, гр. МЕ-51м
Науковий керівник: доцент, к.е.н. Іванченко К.І.

Базавлук Наталія Григорівна, гр. МЕ-51м
Науковий керівник: доцент, к.е.н. Іванченко К.І.

Мирна Олена Юріївна, гр. МЗД-51м
Науковий керівник: доцент, к.е.н. Бондар О.В.

Ляпун Аліна Федорівна, гр. МО-51м
Науковий керівник: доцент, к.е.н. Таран-Лала О.М.

Ковбаса Світлана Сергіївна, МЗД-42
Науковий керівник: ст. викл., к.е.н. Остряніна С.В.

Тимошенко Артем Ігорович, МЗД-42
Науковий керівник: ст. викл., к.е.н. Остряніна С.В.

Нікішова Юлія Олександрівна, гр. ОА-12і
Науковий керівник: асистент Тереховська В.І.

Ткаченко Алла Анатоліївна, гр. ОА-12і
Науковий керівник: асистент Тереховська В.І.

Комаренко М.В., ТКД-31
Науковий керівник: доцент, к.е.н. Черчик О.М

Вітаємо переможців конференції та бажаємо нових наукових здобутків та відкриттів!

Кафедра менеджменту організацій та зовнішньоекономічної діяльності, і зокрема, клуб „Менеджер” Вищого навчального закладу Укоопспілки „Полтавський університет економіки і торгівлі” запрошує до майбутньої співпраці студентів, науковців та співробітників з інших університетів.